(Рубрика «Точка зору»)

Азербайджан. Рік тому – восени 2020 року – ця країна вразила світ швидким поверненням під свій контроль територій, за які воювала понад тридцять років. Яким чином це стало можливим – насправді друге питання для українського досвіду на Донбасі. При глибшому зануренні у тему війни в Карабаху стає зрозумілим, що цей конфлікт – значно складніший за український. Він має етнічний та релігійний контекст, натомість майже не має фактору внутрішнього сепаратизму: важко знайти азербайджанця, який би хотів відокремлення частини своїх територій чи приєднання їх до інших країн. Але те, як швидко Азербайджан інтегрує відвойований Карабах у свій простір – чудовий приклад для України, від якого, щоправда, ми також ще далекі. І ось чому.


Ми прилітаємо до Баку невеличкою українською делегацією із журналістів на роковини війни на запрошення адміністрації президента Азербайджану Ільгама Алієва. І той із нас, хто сподівається побачити в столиці Азербайджану колишню АзРСР, має серйозно пошукати, бо радянське тут все більше зникає просто на ваших очах. Частково в цьому – відповідь на головне для азербайджанців питання – Карабах. Який, до речі, в буквальному сенсі тепер тут повсюди: екрани в Баку на кожному кроці наповнені написом «Qarabag Azerbaycandir!» – «Карабах – це Азербайджан!» – і це перше, що зустрічає вас в аеропорту.

Напис на екрані в аеропорту Баку – «Карабах – це Азербайджан»
Напис на екрані в аеропорту Баку – «Карабах – це Азербайджан»

Цю ж фразу кричать і діти, які з національними прапорами позують на тлі спаленої вірменської та російської техніки чи мовчки стоять на «Алеї Шахідів» – людей, які загинули за Азербайджан.

Азербайджанські діти позують на тлі стіни, викладеної з номерів спаленої вірменської техніки
Азербайджанські діти позують на тлі стіни, викладеної з номерів спаленої вірменської техніки

Портрет сучасного Баку

Я розмовляю з одним із посадовців. Він каже: ще десять років тому на вулицях Баку різали баранів, а сміття викидали просто з вікон на землю. Тепер центр міста викладений мармуром, набережна більше нагадує один з Еміратів, а сміття можна побачити хіба що на дні смітників. Нові дороги, на яких поруч із «Мерседесами» поліціянтів можна зустріти радянську «Волгу» та «Жигулі» – чи не єдині зовнішні залишки «красной империи». Радянську архітектуру тут просто руйнують: замість неї будують сучасні палаци й будівлі. Натомість місцевим надають тимчасове житло: після побудови нового будинку кожен мешканець зруйнованого отримує в Баку нову квартиру з ремонтом за
державний кошт.

Центральна частина Баку

Центральна частина Баку
Баку, вид набережної
Баку, вид набережної

Економічний розвиток Азербайджану за останні десять років дозволив йому поновитись військово, переозброїти армію та бути готовим до війни за Карабах.

Карабах – символ єднання

Але не менш важливим виявився й інший фактор – морально-психологічний. Треба розуміти, що після другої карабаської війни Азербайджан у переважній більшості взяв під контроль випалену землю. Агдам, Джебраїл та місцевість навколо цих міст другої карабаської війни – це пустеля та гори, де не лишилось жодного цілого будинку, інфраструктури чи то населення. Навіть рослинності тут майже немає: виноградники засохли, колись квітучі сади запустілі, натомість кілометри воронок та мін.

Карабах. Спалений вірменський танк
Карабах. Спалений вірменський танк

При цьому серед азербайджанців вважається дикістю та навіть образою питання: «Навіщо вам Карабах?». Всі тридцять років у національній свідомості навіть не припускали, що про Карабах можна забути, відмовитись, – і тепер ця випалена земля стала символом, на якому зростає нове покоління дітей.

«Алея Шахідів»

Для тих, хто в Азербайджані вперше, Карабах починається саме з «Алеї Шахідів»: в Баку їх дві. Тепер ця Алея – не тільки розповідь про саму війну, але й про досвід перемоги, його конвертація у суспільне життя. Портрети загиблих військових розміщені не тільки на надгробках Алеї, але й на білбордах та зупинках по всьому Азербайджану, в чому можна переконатись, проїхавши глибинками до Карабаху. Ці люди тут – майже святі, що знаходить вираження у шанобливому ставленні до них всіх верств населення – від дітей до родини Алієвих. На цьому тлі яскраво виділяється російське православне кладовище, що стоїть через дорогу від Алеї: блискучий мармур гробниць шахідів – та поржавілі занедбані могили радянських часів.

Шахіди першої карабахської війни
Шахіди першої карабахської війни

Але шахідами в Азербайджані вважаються не тільки вони. Наприклад, могили Ільхама та Фарізи Аллахвердиєвих, цивільних чоловіка та жінки: обоє загинули у 1990 році, під час «Чорного січня», коли російські танки в буквальному сенсі чавили та розстрілювали у Баку мітинг за вихід Азербайджану з СРСР. Чоловіка було вбито на вулиці, а вагітна дружина, не витримавши його смерті, згодом вчинила самогубство. Тепер день їхнього шлюбу – щось на кшталт Дня святого Валентина в Азербайджані.
В Баку «Алея Шахідів» – не просто кладовище: влада адаптувала її під міський простір, фактично поєднавши історію країни з вечірніми прогулянками місцевих жителів та туристів.

Релігійний простір «Алеї Шахідів» поєднали з міським
Релігійний простір «Алеї Шахідів» поєднали з міським

Парк трофеїв

Ще один приклад адаптації перемоги у війні під національне життя – Парк трофеїв, під який віддали одну з центральних частин міста – просто навпроти хмарочосів, біля набережної. Замість того, аби побудувати тут черговий бізнес-центр або готель, за наказом Алієва тут розмістили просто неба знищену вірменську та російську техніку, включно зі знайденими біля Шуші залишками російських «Іскандерів», які були випущені з боку Вірменії.

Спалений вірменський танк

Спалений вірменський танк
«Колючка» на тлі бізнес-центрів у Баку
«Колючка» на тлі бізнес-центрів у Баку

Парадоксально, але саме напередодні нашого приїзду до порту Баку зайшли декілька російських кораблів – і вся ця знищена техніка разом з «Іскандерами» майоріла на тлі кораблів РФ.

Спалена російська та вірменська техніка на тлі російських кораблів у Баку
Спалена російська та вірменська техніка на тлі російських кораблів у Баку

Цього ж дня 80 відсотків відвідувачів парку були діти, які викрикували «Qarabag Azerbaycandir!» ще до того, як їх організовано збирали навпроти згорілих танків. Парк разом з «Алеєю Шахідів» перетворили на цілодобову розповідь про війну та перемогу у ній, яку щодня бачать сотні дітей.

Обережно – міни!

Подорож до самого Карабаху починається з блокпосту неподалік від кордону з Іраном: саме тут перша зона розмінування, на якій працює спеціальна агенція ANAMA.

Блокпост на в'їзді до Карабаху з портретом Гейдара Алієва
Блокпост на в'їзді до Карабаху з портретом Гейдара Алієва

Його представники пояснюють те, з чим Україні тільки доведеться зіткнутись: більша частина Карабаху вкрита мінами, які не збігаються з вірменськими картами мінних полів. Тож азербайджанська сторона не має точних даних про кількість тут мін та час, який буде потрібен на їх розмінування. Представники агентства попередньо оцінюють цей процес у 10-12 років та демонструють вірменські міни та боєприпаси, які вже вдалося знешкодити за цей рік. Але навіть попри постійну роботу з розмінування та майже відсутність на повернутих територіях цивільного населення – тільки за останній рік жертвами підриву на мінах стали 50 людей.

Співробітник ANAMA під час розмінування

Співробітник ANAMA під час розмінування
Знайдені боєприпаси та міни

Знайдені боєприпаси та міни
Є й ще одна проблема: людина, що працює тут у спеціальному захисному костюмі, часто під час 40-градусної спеки, здатна в середньому обробити 25 квадратних метрів площі на день. Тоді як значно прискорюють процес спеціальні собаки, яких ANAMA використовує у пошуках мін: вони навчені реагувати на запах тротилу на глибині до 20 сантиметрів та здатні на день обробити площу біля одного квадратного кілометра, тобто у 40 разів ефективніші за людей.

Пошук мін зі спеціально навченними собаками

Пошук мін зі спеціально навченними собаками
Знайдені міни часто підривають просто на місці.
Підрив знайденої протитанкової міни
Підрив знайденої протитанкової міни

Дива інфраструктури. Аеропорт Фізулі

Після блокпосту починається вже сам Карабах. І вже тут стає зрозуміло, чим є ця земля для Азербайджану: за рік серед кілометрів мін та у гірській місцевості вдалося протягнути нові ЛЕП до вщент зруйнованих міст та почати роботу з їх відбудови. Перш за все для цього потрібна логістика, тож нові дороги – стратегічний проєкт, який реалізується просто на наших очах: нову дорогу прокладають у Джебраїл, майже повністю зруйноване місто під час контролю над ним Вірменії.

Нова дорога у Джебраїл

Нова дорога у Джебраїл
У самому Джебраїлі зараз стоїть невеликий азербайджанський гарнізон та ведуться роботи з відновлення – точніше сказати, повної відбудови міста, бо від нього лишися майже одну руїни.

Залишки Джебраїла

Залишки Джебраїла
Так зване «Серце Джебраїла»

Так зване «Серце Джебраїла»
Але чи не найбільшим досягненням Азербайджану у відновленні інфраструктури Карабаху може вважатися аеропорт у Фізулі, який побудували за 8 місяців. Сучасний постмодерновий стиль зі злітною смугою та прокладеною до нього новою дорогою – аеропорт здатен буде приймати рейси до 400 тонн класу «Боїнг 747». Директор аеропорту жартома каже, що Фізулі не зможе прийняти хіба що українську «Мрію».
Аеропорт Фізулі. Завершальні роботи

Аеропорт Фізулі. Завершальні роботи
На відновлення самого міста теж є спеціальний план, який передбачає, в тому числі, звільнення від податків на 7 років того бізнесу, який захоче вкладатися в інфраструктурні проєкти. Але перед відбудовою міста планується спочатку вирішити логістичні питання навколо нього, як от вже побудовані дорога та аеропорт.

«Дорога перемоги». Шуша

Ще однією знаковою подією стала побудова «Дороги перемоги», якою просувалися азербайджанські війська до міста Шуші. Річ у тім, що це – абсолютно нове полотно протяжністю 55 кілометрів, побудоване з нуля у надскладних умовах гірської місцевості серед мін та з перепадами висоти у декілька кілометрів.

«Дорога перемоги» до Шуші

«Дорога перемоги» до Шуші
І саме вона приводить до міста, яке, за словами нашого супровідника, має стати короною відновленого Карабаху – Шуша. На в'їзді у місто стоїть азербайджанський блокпост, а через паркан від нього – російські миротворці, що, згідно з мирним договором, розміщуються тут на 5 років. Вони контролюють дорогу, якою вже їдуть вірменські автівки: при цьому щоразу азербайджанські військові щось з посмішкою кричать їм у слід.

Шуша – майже неприступна фортеця у скелях, і взяття її під контроль мало особливий політичний та психологічний сенс для азербайджанців. Місто тільки починає оговтуватися від війни, здебільшого з місцевим населенням, яке відновлює тут інфраструктуру. Але вже зараз у Шуші працює чудовий готель для делегацій, мечеть та проходить парад до дня перемоги у другій карабаській війні.

Вечірня Шуша

Вечірня Шуша
Місцеві з прапорами Азербайджану та Туреччини під час святкування річниці перемоги у Шуші

Місцеві з прапорами Азербайджану та Туреччини під час святкування річниці перемоги у Шуші
Намаз у день святкування річниці перемоги. Шуша

Намаз у день святкування річниці перемоги. Шуша
Покинуті будинки у Шуші

Покинуті будинки у Шуші
Окрім міст, за які велись безпосередні бої, є в Азербайджані і суто «українська» історія: обстріли з боку Вірменії цивільних об’єктів, як от будинки у місті Гянджі. Азербайджанці принципово їх не відновлюють, роблячи прикладом воєнних злочинів супротивника та демонструючи всьому світові.
Азербайджанці принципово не прибирають руїни зруйнованого вірменським обстрілом будинку в Гянджі

Азербайджанці принципово не прибирають руїни зруйнованого вірменським обстрілом будинку в Гянджі

Агдам. «Кавказька Хіросима»

Агдам – місто, яке заслуговує на окремий репортаж. Тут його називають «кавказькою Хіросимою», адже місто зруйноване вщент. Колись тут було 17 промислових підприємств, свій драмтеатр, потужна інфраструктура. Через тридцять років з усього міста більш-менш вціліла тільки мечеть. Але відбулось це не через релігійну толерантність вірмен. Навпаки: представник президента на звільнених територіях демонструє нам фото із середини мечеті, яку за часів вірменського контролю перетворили на хлів для худоби. Всередині ж вірмени розписали стіни нецензурними словами (зараз зафарбовані азербайджанцями білою фарбою), а написи арабською – розстріляли. Тож мечеть вціліла тільки через своє тактичне значення – з її мінаретів відкривався чудовий огляд на весь Агдам.

Агдамська мечеть

Агдамська мечеть
Агдамська мечеть

Агдамська мечеть
На фото – мечеть в Агдамі, яку вірмени перетворили на хлів для худоби

На фото – мечеть в Агдамі, яку вірмени перетворили на хлів для худоби
Одна з центральних вулиць Агдаму, що веде до мечеті

Одна з центральних вулиць Агдаму, що веде до мечеті
Азербайджанці зізнаються: якби Агдам їм не віддали без бою, їхні втрати при спробі взяти місто були б величезні. Річ у тім, що Агдам – найбільш замінована та укріплена територія Карабаху. Мінні поля тут перетинаються з кілометрами колючих дротів та траншей, тож бої за місто дійсно б могли мати катастрофічний характер. Ходити тут можна тільки центральною дорогою, адже більша частина території й досі щільно замінована.
Агдам – найбільш замінована територія Карабаху

Агдам – найбільш замінована територія Карабаху
Зрештою, дороги – майже єдине, що нагадує про колишнє місто: за їхнім перетинанням можна собі уявити, як колись ці вулиці були вкриті деревами, магазинами, як тут квітло життя. Азербайджанці закидають вірменам, що ті не відновили жодного будинку за всі тридцять років у жодному з захоплених ними міст. І саме це, на їхню думку, перш за все каже про вірменську сторону як про сторону окупантів.

Колишня центральна вулиця Агдаму

Колишня центральна вулиця Агдаму
Колишній музей хліба. Агдам

Колишній музей хліба. Агдам
Вид на Агдам з мінарету

Вид на Агдам з мінарету
Руїни колишнього драмтеатру. Агдам

Руїни колишнього драмтеатру. Агдам
Покинутий житловий будинок

Покинутий житловий будинок
Натомість Азербайджан має грандіозний план з відбудови Агдаму. Представник президента розповідає, що Ільгам Алієв вже особисто заклав перші цеглини у майбутнє місто та доручив зробити Агдам певною візитівкою того, як Азербайджан ставиться до Карабаху та чия це земля.

Закладені президентом Алієвим перші цеглини у відновлення міста Агдаму

Закладені президентом Алієвим перші цеглини у відновлення міста Агдаму
Зокрема, цей план передбачає побудову міста зі стотисячним населенням – при тому, що в кращі часи тут мешкало 37 тисяч людей. В Агдамі має бути побудовано сучасний університетський кампус на 10 тисяч студентів, індустріальний парк, декілька кільцевих доріг, а навколо висаджена масштабна зелена зона. Вартість реалізації проєкту – 10 млрд доларів. Але найбільша проблема – не в грошах, а в мінах: розмінування та відбудова Агдаму – чи не найбільший гуманітарний виклик для Азербайджану після війни.

Представник президента детально розповідає про проєкт реконструкції міста

Представник президента детально розповідає про проєкт реконструкції міста
На моє запитання, як влада планує залучати у місто людей, представник Алієва заявив, що вже зараз їм доводиться стримувати населення, яке приходить під блокпост та просить пустити їх у місто, адже вони впізнають свої колишні будинки та готові жити тут ледь не в наметах. Звичайно, це переважно люди похилого віку, які в буквальному сенсі цілують тут землю, набираючи її у долоні. Але Баку розраховує, що новий Агдам стане привабливим для тисяч молодих азербайджанців, які готові будуть тут жити, аби працювати на благо міста та своєї країни.
Карабах – історія, яка не закінчена. Взаємна ненависть не скінчилася підписанням простих папірців. Але те, як Азербайджан вже зараз ставиться до цього регіону, дає чудовий приклад і для України, де Крим та Донбас все більше втрачаються в інформаційному шумі пустих балачок. Карабах став для Азербайджану «центростремительной силой». Крим та Донбас все більше стають «центробежными».
Але зрештою, навіть у вщент зруйнованому Агдамі майже на кожному кроці квітнуть гранатові дерева на тлі руїн. Для азербайджанців – це символ, що через роки так само розквітне і весь Карабах.

Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.







Похожие новости